Altri brani di Джозерс
Altri brani di Джон Дір
Descrizione
Produttore: Максим Тощо
Testo e traduzione
Originale
Чому я досі тут без зброї?
Чому я досі в цих краях? Я знову опинився вдома.
Я ніби відкотив усе назад.
І я ніби скинув шкуру і впав туди, де й починав. Я ніби напоготові.
Але скільки триватиме цей обман? Пройде сім днів, як двісті років, що гриміла ця війна.
Я ніби повернувся в спокій, ніби знову я згорів дотла.
Проси не біжи за мною, в мене в голові сидить кошмар.
Яди на мене немає, так, пробач, не я, цей світ пропав.
Цей світ пропав.
Залиш мене самого.
Я самий персонаж, це білий стяг, здаюся.
Я буду жити знову, так ніби все гаразд, допоки не прокинуся.
Дивись, по криші хати наступає день.
Я сиджу в одязі мертвих американських людей.
Красна нитка з села за on my wrist. Хрестик це бачку тягне вниз. Фундамент просів, хату хиле вбок.
Упаде потолок, рест ін піс. Там тиха та щепче: "Змирись".
Хтось от села сигнали, азбука Морзе. За стіной старий дід сидить, крутить радіоприймач на каністру.
Похожий в нього на стіні висять наручні часи, буто зняті з руки великана.
Секундна стрілка хуячить так громко, шо я її чую в любой точкі земного шара, особенно ночью, а также до утра, шоб пустим пісніжом заглушить цей сигнал.
Мені, по-моєму, пизда. Цей пластмасовий мир побідрив, а я в ньому такий органічний, шо згнив.
Залиш мене самого.
Я самий персонаж, це білий стяг, здаюся.
Я буду жити знову, так ніби все гаразд, допоки не прокинуся. Залиш мене самого.
Я самий персонаж, це білий стяг, здаюся.
Я буду жити знову, так ніби все гаразд, допоки не прокинуся.
Traduzione italiana
Perché sono ancora qui senza un'arma?
Perché sono ancora da queste parti? Mi sono ritrovato di nuovo a casa.
È come se avessi ripristinato tutto.
E mi è sembrato di cambiare pelle e di ricadere al punto di partenza. È come se fossi pronto.
Ma quanto durerà questo inganno? Passeranno sette giorni, come duecento anni, che questa guerra infurierà.
Era come se fossi tornato alla pace, come se fossi stato nuovamente raso al suolo.
Per favore, non corrermi dietro, ho un incubo in testa.
Non c'è veleno su di me, sì, scusa, non io, questo mondo non c'è più.
Questo mondo non c'è più.
Lasciami in pace.
Sono io stesso il personaggio, è una bandiera bianca, mi arrendo.
Vivrò di nuovo come se tutto andasse bene finché non mi sveglierò.
Guarda, sta arrivando il giorno sul tetto della casa.
Sono seduto nei panni di americani morti.
Filo rosso del villaggio alle spalle al mio polso. La croce abbassa il serbatoio. Le fondamenta cedono, la casa pende di lato.
Il soffitto cadrà, si fermerà, ecc. C'è un sussurro silenzioso: "Stai fermo".
Qualcuno ha inviato segnali, codice Morse. Un vecchio nonno è seduto dietro il muro e accende la radio su una scatola metallica.
Simili a lui ci sono orologi da polso appesi al muro, che sono stati tolti dalla mano del gigante.
La lancetta dei secondi fischia così forte che posso sentirla ovunque nel mondo, soprattutto di notte, e anche fino al mattino, tanto che il segnale viene coperto da un foglio di carta vuoto.
Penso che sia una stronzata. Questo mondo di plastica ha partorito e io ero così organico al suo interno che sono marcito.
Lasciami in pace.
Sono io stesso il personaggio, è una bandiera bianca, mi arrendo.
Vivrò di nuovo come se tutto andasse bene finché non mi sveglierò. Lasciami in pace.
Sono io stesso il personaggio, è una bandiera bianca, mi arrendo.
Vivrò di nuovo come se tutto andasse bene finché non mi sveglierò.